Слідами Шептицького: чому в Ірпені хочуть вулицю його імені

By Костура Данута

Данута КОСТУРА

 

Андрей-Шептицький

Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою й невтомною працею любіть
Україну»
митрополит Андрей Шептицький

В Ірпені греко-католицька парафіяльна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці збирає підписи, щоб перейменувати вулицю Ленінградську, на якій розташований храм, на вулицю Андрея Шептицького. Хто ж такий Шептицький?

2015 рік оголошений роком Андрея Шептицького – 29 липня минуло 150 років із дня його народження.

Андрей Шептицький – митрополит, Глава української греко-католицької церкви, український релігійний діяч, Праведник світу. Він закликав українські церкви, які є спадкоємницями Хрещення Володимира, до єдності. Мета – об’єднання навколо Київського престолу. Все життя, вся діяльність митрополита Андрея були підпорядковані служінню своєму народу, християнській і національній ідеям.

Сім’я

Андрей Шептицький народився у 1865 р. у родовому містечку батька Прилбичі, що неподалік Львова. Батько, граф Ян Шептицький, належав до одного з найдавніших боярських родів Галичини, коріння якого сягають ХIII ст. 1284 р. галицько-волинський князь Лев Данилович дав грамоту їхньому предку на право володіння землею за хоробрість, яку той виявив при захисті Перемишля від татар.

Рід Шептицьких у XVII—XVIII ст. дав п’ять єпископів східного обряду. Серед них – Атанасій та Лев Шептицькі, які були київськими митрополитами. Вони також збудували кафедральний Собор св. Юра у Львові. Їхні скульптури прикрашають фасад храму.

Мати, Софія Фредро, – донька видатного польського письменника графа Александра Фредро. Саме вона прищепила релігійність своїм п’ятьом синам.

Андрей Шептицький

Майбутній митрополит, який ріс у сполонізованій сім’ї, міг зробити блискучу світську кар’єру. Однак, закінчивши університет і здобувши ступінь доктора права (згодом теології і філософії), стає ченцем. Рішення сина стало ударом для батьків. Софія Шептицька згадувала, як чоловік сказав їй: «Якщо я матиму кількох синів, хотів би, щоб один із них став уніатським священиком…, щоб міг стати єпископом і зреформувати руське духовенство». Проте коли син Роман (світське ім′я Шептицького) заявив, що хоче повернутися до віри своїх предків, прийнявши чернечий постриг, батько довго не давав згоди. Побачивши, що рішення сина непохитне, батьки 29 червня 1888 р. самі відвезли його до Добромильського монастиря отців Василіан. Через 13 років знавець десятка мов, всебічно освічений, енергійний Андрей Шептицький стає Главою Церкви.

Митрополит Андрей очолював Українську греко-католицьку церкву 44 роки, провівши її через дві світові війни. За цей час на західних землях влада змінювалась 7 разів. І тим дивовижніше, скільки великого й доброго йому вдалось зробити.

Добрі справи

Ставши єпископом, Андрей Шептицький на коні проїхав багато сіл, розмовляв з людьми. Побачив, що народ спивається. У Галичині тоді було близько 28 тисяч корчм, три на одне село. Він заклав братства тверезості по селах і читальні «Просвіти». Людей освічених важче обманути. На основі церковних братств створив товариства, налагодив чітку працю з громадами.

Митрополит Андрей був одним із найзаможніших людей Галичини – йому у спадок перейшло велике багатство. Його вважають найуспішнішим економістом Галичини в ХХ ст. Будучи Главою Церкви, він займався бізнесом, а всі зароблені гроші вкладав в освіту, мистецтво, розвиток церкви, шпиталі, допомогу сиротам.

Владика заснував Богословські інститути, монастирі. Підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». Щоб формувати світогляд народу, він узяв під контроль мас-медіа, створив багато журналів, періодики.

Кожен, хто вчився у семінарії, проходив курси з юриспруденції, городництва, бджільництва, садівництва. Заснував кооперативний ліцей. Запрошував у села фахівців, які проводили для селян курси з підприємництва.

Андрей-Шептицький-1

Церква утримувала близько 1600 шкіл, учителям виплачувалися стипендії. А ще запровадив правило: якщо монаший чин хоче отримувати з митрополичого фонду допомогу, то при своєму монастирі зобов’язаний створити осередок освіти.

Заснував три банки, шість заводів, серед яких були цегельні – для будівництва шкіл, храмів. Церква проклала 120 км залізничних колій. Викупив у Львові кондитерську фабрику.

Владика Андрей створив кооперативну спілку «Маслосоюз» і придбав для неї перші 20 автомобілів, щоб можна було швидко доправляти продукцію до споживача. Спілка охоплювала 80% парафій в Україні. Підтримував і українські кооперативні спілки «Центросоюз» і «Хлібосоюз». Українці почали контролювати цілі сегменти економіки – від цегельних заводів, виробництв лісового господарства до банківської системи.

Люди, які займаються вивченням феномену Шептицького, говорять, що він не лише відчував ринок, а й розумівся на людях. Він умів визначити осіб, з якими можна реалізовувати різні справи. Шептицький багато читав ділової літератури мовою оригіналу і це допомагало йому відчувати дух часу.

У веденні бізнесу Митрополит вчив українців розумно й ощадливо витрачати гроші, але водночас не скупитися на благодійні справи. Він був обережним у підприємництві і старався уникати ризиків, вираховувати їх наперед. Відчуваючи, що йдеться до війни, він до 1939 р. продав весь бізнес у Німеччині, церковні гроші перевів у швейцарські банки. Він вимагав належно платити робітникам, створювати їм добрі умови для праці, страхувати на випадок біди.

Найважливішим у бізнесі для Глави Церкви було дотримання християнських чеснот і Божих законів.
Політик, дипломат

Андрей Шептицький, будучи членом Віденського сейму, закликав до створення українського університету у Львові. Після його виступу цісар видав декрет, згідно з яким український університет у Львові мав відкритися 1 вересня 1916 р., але почалася Перша світова війна. Коли в 1914 р. російські війська ввійшли до Львова, то в Митрополичих палатах був проведений обшук. Там знайшли меморандум Шептицького про устрій української держави. У ньому, крім іншого, мовилося, що українська Церква лише тоді зможе вільно розвиватися, коли повністю порве з Москвою. За це довелося Владиці Андрею провести три роки у суздальській тюрмі.

Завдячуючи Митрополиту, Ватикан визнав у 1919 році УНР.

У часи Голодомору митрополит Андрей писав листи до Ватикану, називаючи голод штучним, закликав світ не мовчати, організовував потяги з зерном, але їх на кордоні з Радянським Союзом не пропускали.

У 1940 р. Шептицький писав листи до Сталіна і Хрущова, протестуючи проти тих страхіть, які чинило НКВД на Західній Україні (розстріляли його рідного брата Лева з дружиною та слугами, скоїли наругу над родовою усипальницею, пограбували сімейний маєток, знищивши цінні стародавні документи). Тому прихід німців сприйняв як порятунок, але невдовзі розчарувався у їх намірах і виступив відкрито проти нацизму. Жоден з європейських єпископів не наважився цього зробити. У листі до Папи він пише про нацизм як про систему брехні, грабунку, ненависті, дегенерації людства.

Під час війни, у 1941 р., написав послання «Як будувати рідну хату». Враження, що Владика пише про сьогоднішні часи, про те, як розбудовувати громадянське суспільство, як плекати в душах людей такі чесноти, як справедливість, чесність, моральність, працьовитість.

Під час німецької окупації Митрополит звертався до Гіммлера з протестом проти винищення єврейського населення в Галичині. Сотні єврейських дітей та дорослих за сприянням владики Андрея переховувались у церковних спорудах Львова та околиць. Багатьом видавали фальшиві свідоцтва про хрещення.

У посланні «Не убий» закликає українські політичні сили до примирення, засуджує політичні вбивства, застерігає про відлучення від церкви організаторів і виконавців таких злочинів.

І це – тільки невеличка часточка справ, які робила ця потужна постать для свого народу.

Митрополит Андрей Шептицький помер 1 листопада 1944 р., похований у крипті Собору святого Юра. Величезний похорон перетворився на маніфестацію. Його останні слова звучали як пророцтво і були пов’язані з майбутнім України. Він казав, що Україна стане могутньою державою, де пануватимуть мир, добробут, висока культура, любов. Тільки треба молитися, «щоб Господь Бог і Мати Божа опікувалася над нашим народом, який стільки витерпів, щоби ця опіка тривала вічно».

Честю для Ірпеня було б одній із вулиць носити ім’я Андрея Шептицького.

Данута КОСТУРА

28 08 2015 року

http://imounr.org.ua/slidamy-sheptytskoho-chomu-v-irpeni-hochut-vulytsyu-joho-imeni/

газета “Ірпінський вісник”

Comments: 0

Comments are closed.

  • Посилання
  • Сайт